МОЯ ІСТОРІЯ

Про міста, де колись був мій дім: народилася на Черкащині, більшу частину життя мешкала у Южноукраїнську, Миколаївська область, 10 років в Києві, з 28.02 Польща, Стшегом, Свідниця. Наступним кроком планую переїзд у Вроцлав.

​

Вік:  мені 46, люблю свій вік

​

Освіта: перша вища освіта, а потім досвід роботи в економічній сфері

Друга вища освіта Психолог,  університет Драгоманова, Київ

Третя освіта, гештальт-інститут. Сертифікований гештальт-психотерапевт

​

Те, що вважаю своїми досягненнями:

Офіційно працювала з 14 років. Дивно, що тоді, в 14, мені було соромно в цьому зізнаватися одноліткам…

У 25 років, змінила посаду головного бухгалтера на страхового агента.

Побудувала кар’єру від агента по страхуванню життя до директора навчального центру однієї з найбільших страхових компаній України за 5 років. Проміжні ланки - менеджер, бізнес-тренер.

Цікавість вивчення психології виникла з потреби більше розуміти людей, коли стала керівником навчального центру. Паралельно, отримуючи другу вищу освіту як психолог, почала навчання гештальт-терапії.

 

Особистий шлях в психотерапії поклав початок кардинальних змін в моєму особистому житті. Залишив співзалежні стосунки та залишив роботу після емоційного/професійного вигорання самостійно безмедикаментозно впоралася з важкою депресією, яка тривала 8 місяців. Повернулася в практику психотерапії. Відтоді у мене паралельно існували два напрямки діяльності - практика в терапії та реалізація освітніх проєктів. Чому освітніх? Бо на той час моєму сину було 4 роки. А у місті, куди я переїхала після Києва, на той час не існувало жодного центру розвитку дитини…

 

Перший центр розвитку для дітей в нашому місті, ми відкрили разом с партнерами. Наступним кроком, коли підріс мій син, стало започаткування приватної початкової міні-школи.

 

Син ріс, а разом з ним і я, та моє бачення своєї реалізації та розвитку.

За 8 місяців до війни, вже самостійно відкрила альтернативний освітній центр для підлітків та дорослих. Купила франшизу бізнес-школи для підлітків і почала її "розкручувати". Плани були не просто великими, вони були ВЕЛИЧЕЗНИМИ!!! Я вірила в необхідність! Я відчувала її, працюючи в терапії з дорослими, з батьками, з дітьми.

 

Спочатку бізнес-школа мала “стати на ноги” в моєму місті, через 1-2 роки у двох сусідніх містах, далі в обласному центрі, далі… настало 24 лютого!!!

…

25 лютого вранці я прийняла багато рішень… І вже ввечері цього ж дня, я, мій 11 річний син та 9 місячне кошеня, на ім'я Кофійок, виїхали з дому в напрямку Польщі, в невідомість та невизначеність в наступному дні, залишив все. Дім, маму, бізнес, друзів, і… все не перерахуєш…

 

Як думаєте, без знання мови, без жодних попередніх планів, витримуючи жах війни, без документів (це окрема історія), як швидко можна знайти роботу в іншій державі? Ще й за фахом?

 

У мене це зайняло 3 тижні

​

Вже 24 березня підписала першу умову про працю в Польщі, як психолог, потім другу, третю і так далі…

Крім офіційної праці, від перших днів перебування у Польщі, підтримувала жінок і дітей, разом з моїми польськими друзями розміщали знайомих біженців в родинах, допомагали з працевлаштуванням. Зараз, озираючись на весну 2022, мені здається, що такий обсяг роботи, який ми зробили, був під силу волонтерському центру, а не 2-3 людям…

 

За 9 місяців перебування у Польщі реалізувала 7 проєктів із соціальними службами Польщі, у підтримку жінок і дітей. Надала консультацій і підтримки більше як 300 жінкам-біженкам і дітям…

 

Є і негативний момент. 

Написала бізнес-план для участі в проєкті для жінок, описала можливість надавати жінкам, які у зв'язку з війною опинилися в скрутних емоційних, фінансових становищах, які втрачають віру в себе і надію на повернення до нормального життя, але він не був відібраний для фінансування. Спочатку було сумно, потім злісно. А далі, з'явилася енергія, яку направляю в реалізацію свого задуму самостійно!

 

Бо ж мій 9-ти місячний досвід перебування в іншій країні під час війни навіть не говорить, він кричить про необхідність надати якомога більшої кількості жінок підтримку саме зараз. Це мій наступний план на досягнення! Щоб якомога більше жінок, навчилися повертати віру в себе, у свої сили та рухатися далі, створюючи мир, прикрашаючи світ собою та своїми досягненнями.

І тут, спектр досягнень жінки  дуже різноманітний:

• тут і родинний затишок в купі з чоловіком та дітьми або ж онуками;

• реалізація творчих задумів. Від навчання в’язати шкарпетки до відкриття магазину на міжнародному торговельному майданчику із власноруч створеними виробами;

• кар’єрне зростання, або ж вихід з системи та відкриття авторської затишної кав’ярні;

• вихід з токсичних відносин, і пошук того самого, єдиного, якому з серцем, переповненим коханням, можна буде сказати “як довго я тебе чекала”;

• і ще багато, багато чого…

Головне, це вірити, що це можливо! Бо ж це можливо!

 

Головне, чому на цей момент навчило мене життя: не здаватися! Неодноразово боляче падала… Багаторазово піднімалася і рухалася далі! Це надає мені в

 

Мені цікаво: дивуватися тим змінам, які власноруч творю в своєму житті, інколи здається, що це не я, що я б так не змогла…

​

Люблю: сина, життя, зміни (більше ті, які організовую я, але й поважаю ті, які трапляються в моєму житті, щоб я отримала урок), бути учасницею клубу 5 ранку, моржувати

​

Не люблю: надмірну гнучкість,  не бажання чути інших

​

Сім'я: мама, у свої 80 років приєдналася до клубу 5 ранку, 

Батько залишив цей світ 5 років тому. За декілька місяців до його смерті, ми вперше зізналися один одному в любові… Це моє одне з найцінніших досягнень!

Син, - мій земний янгол-охоронець!

Старший брат, - на жаль, час його життя завершився, коли йому було 52 роки…

Середній брат - став для мене та мами чоловічою опорою і підтримкою.

 

І ще трохи про мене:

Вірю в життєстворюючу жіночу силу та енергію

Вірю в сінергію

Вірю, що життя як глина…

Вірю, що страхи можна долати, знаю, як це можна робити,  вмію підтримати на шляху до змін

— Людмила Лук’янчук